Адміністративно-територіальний поділ
Мартинівка – cело, центр сільської ради Канівського району Черкаської області. У ХІХ столітті село Таганчанської волості Богуславського (Канівського) повіту Київської губернії. Мартинівській сільській раді підпорядковані села Дарівка і Ключники. Cело відноситься до історико-етнографічного регіону Середнє Подніпров’я (Наддніпрянщина).
Історія
На території сучасного села Мартинівка люди жили ще до нашої ери, в епоху кіммерійської навали, залишивши після себе поселення на оточуючих пагорбах. Всьому світу відомий Мартинівський скарб 6 – 7 століть із золотих і срібних речей. Здебільшого скарб складається з жіночих прикрас, це фібули, на яких зображені люди і коні. Нині є підстави віднести до нього 92 предмета, які знаходяться в музеях Києва, і 23 – в Британському музеї Лондона. Відомо, що в Мартинівці в 1909 р. було знайдено інший скарб, датований 6 століттям нашої ери. У ньому теж були зображення коней, людей, багато жіночих прикрас, застібок і інших предметів. Більшість з них виготовлені місцевими умільцями і лише незначна частина – візантійськими. Особливо цікава історія першого скарба. Оскільки він знайдений на землі графа Дарія Понятовського, то вважався його власністю. Він його прихопив з собою в Лондон, куди тікав від царської розправи.
Існує безліч легенд, які розповідають про назву місцевості і про її краєвиди. Одна з них – про пастуха Мартина, який жив біля річки. Було у нього багато худоби: корів і овець. Одного разу до нього прийшов татарський загін. Прив’язали нелюди пастуха до дуба, а отару забрали. І так пастух-трудівник їм услід дивився, що його корови і вівці пробилися назад до господаря непрохідними кручами, а вороги розгубилися в тій чащі і там померли. Тому цю місцевість люди пізніше назвали Мартинівка і почали її заселяти.
На околиці села Дарівка збереглися сарматські кургани і місця поселень древніх слов’ян. Саме тут, на межі сіл Мартинівка і Дарівка були знайдені вищезгадані скарби. У книзі Л. Похилевича (1864 р.) зазначено, що Дарівка належала до Пилявського маєтку Дарія Понятовського. Можливо, саме від його імені і проходить назва села. На 1900 рік, коли село належало нащадкам Терещенко, тут налічувався 81 двір і 659 жителів. Крім землеробства селяни займалися і ремеслами. У селі була пивоварня і цегляне виробництво.
Дарій Понятовський – нащадок польської королівської династії, вибудував у 1852 р. в Мартинівці цукрозавод, який разом з землями потім належав російському графу Бутурлину, князю Юрчакову, а потім знаменитому цукрозаводчику Терещенко. У 1869 р. на заводі працювало 310 робітників на чолі з директором іноземцем-французом Пудроном. Так Мартинівка поступово переросла в промислове село, яке на той час вже налічувало 1183 жителя. Будучи власністю нащадків Федора Артемовича Терещенко, на початку 1900 року кількість жителів тут зросла до 1910 чоловік.
У Мартинівці народився і провів дитячі роки діяч польського революційного соціалістичного руху Л. Варінский (1856-1889 рр.), який в 1882 році заснував першу польську робітничу партію «Пролетаріат». Помер Варінский від туберкульозу в казематах Шліссельбурзької фортеці. У селі йому встановлено пам’ятник.
Початок століття в Мартинівці характеризується особливим розвитком промислового капіталу і аграрного сектора, власник цукрозаводу перебудував завод по новому, удосконалив обладнання. Виробництво цукру досягло 448 тонн в рік, завод мав тісні зв’язки з навколишніми поміщицькими економіями – постачальниками цукрових буряків. Власники заводу разом з земством побудували через все село шосейну дорогу з відливами для стічних жолобів і з цементними містками до кожного двору. У 1911 році силами земства почалося будівництво великої школи. А в 1913 році в ній вже почалися заняття учнів аграрно-цукрової школи, яка з часом стала базовою для заснування Смілянського технікуму харчової промисловості.
Перше колгоспне підприємство в селі було створено в 1930 р. Страшне лихо голодомору не оминуло і Мартинівку. Кількість жертв 1932-1933 рр. становила 1250 осіб. Про ці трагічні події сьогодні нагадує пам’ятний знак-монумент.
Восени 1941 року село було окуповано німецькими загарбниками. У Мартинівці і Дарівці під керівництвом Кирила Солодченко була створена підпільна група, яка поширювала правдиву інформацію про хід війни, переховувала молодь від фашистського поневолення, порушувала роботу жандармерії і поліцаїв. У Дарівці окупанти влаштували криваву розправу над сім’ями членів партизанської групи. На згадку про цю трагедію на тому місці нащадки збудували пам’ятник Матері і Дитини. На початку 1943 р. всі антифашистські групи об’єдналися в партизанський загін «Батя», який очолив К. Солодченко.
До переліку активних бойових дій загін вписав блискучий розгром ворога в Яблонівському лісі, в Поташні, Горобіївці, Таганчі і Сотниках, знищення німецьких поїздів на залізничній лінії Корсунь-Миронівка.
На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло 220 жителів села.
Важкими були для села повоєнні роки. Голодний 1947 рік, важкий процес відновлення, і лише з середини 60-х помітно піднявся рівень життя. Значно зросла кількість населення – село налічувало 1200 чоловік. Жителі Мартинівки і навколишніх населених пунктів і сьогодні користуються послугами Мартиновської лікарні і аптеки, заснованої як медпункт ще земством, який був перепрофільований на амбулаторію в 1927 році. Для амбулаторії збудували нове приміщення в 1955 р., а для стаціонарного лікування на 50 ліжкомісць – в 1960 році.
У центрі села є краєзнавчий музей. Він виріс з шкільного музею і став філією Черкаського краєзнавчого. Зараз Мартинівський краєзнавчий знову вважається шкільним музеєм, хоча деякі його експонати мають і загальнодержавне значення. Станом на 2010 рік музеєм опікувався Євген Слива – колишній учитель, автор книги про село «Мартинівський скарб».
Станом на 2010 рік на території Мартинівської сільської ради діє навчально-виховний комплекс, де вчиться 205 дітей і дільнична лікарня, яка обслуговує 11 населених пунктів. Землі, які знаходяться в адміністративних межах обробляють АФ «Заповіт Шевченка», філія ООO «Урожай», АФ «Дунай» і «Беркут».
Похилевич Л. І. Сказання про населені місцевості Київської губернії 1864 р.
Мартинівка, село належить до Пилявського маєтку, розташоване біля безіменного струмка, який впадає в Росаву поблизу Пиляви. Жителів обох статей 1183. За викупним договором 1863 року, селяни придбали у власність 672 десятин за 34064 рубля.
Церква Св. Миколаївська дерев’яна, побудована власником Дарієм Йосиповичем Понятовским в 1854 році на місці колишньої застарілої, ще в минулому столітті (1773 р.) побудованої. По штатах зарахована до 5-го класу; землі має 36 дес. До неї належить також село Купієвата, в З-х верстах на захід, жителів в ньому 488. Вони, згідно з викупним договором 1863 року, придбали у власність 500 дес. землі за 23320 руб.
Карти села Мартинівка
