Боровиця

Адміністративно-територіальний поділ

Боровиця – cело, центр сільської ради Чигиринського району Черкаської області. У ХІХ столітті село Шабельніківської волості Чигиринського повіту Київської губернії. Село відноситься до історико-етнографічного регіону Середнє Подніпров’я (Наддніпрянщина).

Історія

На території села знайдено поселення епохи бронзи і скіфів. Перші відомості про Боровицю належать до початку XVII ст. У документах вона іменується містечком. Як слобода заснована в 1613 р. на королівських землях Черкаського староства на рукаві Дніпра річці Гречанці і її притоці річці Боровичка. Містечко розкинулося посеред густого лісу, звідси, напевно, і отримало свою назву. У 1616 р. в Боровиці було 50 будинків послушників і 100 будинків козацьких. Крім сторожової служби, жителі займалися рільництвом, рибальством, чумацтвом, полюванням.

Містечко відігравало важливу роль у визвольній боротьбі проти феодалізму. Багато жителів з слухняних переходили до козаків. Разом з козаками вони взяли активну участь у селянсько-козацьких повстаннях 30-х років XVII ст.

У липні 1637 р. запорожці, очолені гетьманом нереєстрових козаків Павлюком (Павлом Бугом), вступили в Боровиць. Фігура гетьмана Павлюка являється надзвичайно цікавою в історії України. Як жоден з інших козацьких ватажків, він мав багато прізвищ і прізвиськ: Павло Мініч, Карпо Павлюк, Баюн, Гудзон … Він брав участь в козацьких походах на турецькі фортеці на Чорному морі.

Після запеклих боїв з польською шляхтою Павлюка по-зрадницькому вбили на центральній площі Варшави.

Але пам’ять про гетьмана живе в легендах. За селом стоїть курган, який козаки наносили своїми шапками в пам’ять про загибель Павлюка і який в народі називають «Павлюкова могила».

У 1741 р. в містечку налічувалося 170 дворів, а через 20 років залишилося 109. З містечка Боровиця стала селом. Тим часом по Україні прокотився гайдамацький рух, який захопив і Боровицю.

Влітку 1678 року на Правобережжі спалахнуло повстання під назвою Коліївщина. Жителі Боровиці приєдналися до нього. Вони ліквідували шляхетську владу і створили своє самоврядування. Розташоване на чумацькому шляху, село в XIX ст., як і раніше, було одним із важливих центрів чумацтва в Україні. Значного розмаху набули промисли. У 1890 р. в Боровиці було 4 водяні млини і 31 вітряк, 3 олійниці і крупорушка.

Під час Великої Вітчизняної понад 1200 жителів Боровиці пішли на захист Вітчизни. 396 з них не повернулися з фронту.

10 серпня 1941 р. в село вторглися загарбники, які встановили новий «порядок»: грабежі і розстріли, зруйновано всі державні установи, культурно-освітні заклади, 129 юнаків та дівчат вивезені в фашистське рабство. За зв’язок з партизанами і антифашистську агітацію гітлерівці розстріляли майже всіх сільських активістів, які не встигали евакуюватися або були залишені для підпільної роботи. Вже на 5-й день війни нищівними кулеметними чергами по ворогу навічно вписав своє ім’я в книгу безсмертя захисник Брестської фортеці А. Г. Дерев’янко. У його честь названа одна з вулиць села. За героїзм 300 боровичан відзначено нагородами.

У музеї, розміщеному в Будинку культури, зберігаються листи командування військової частини, в якій під час війни служив вихованець школи Д. Ющенко. В одному з листів розповідається про допит Ющенка, схопленого фашистами під час виконання бойового завдання. Розлючені фашисти катували Дем’яна – на грудях вирізали п’ятикутну зірку, відрубали праву руку, пекли вогнем, поки він не помер. Нині одна з вулиць села носить його ім’я.

14 грудня 1943 р. Боровицю було звільнено від німецько-фашистських окупантів.

Уже в 1944 р. показники збору зерна в селі становили 11,7 ц. з гектара. Влітку і навесні 1945 року понад 600 демобілізованих воїнів повернулися в село. У 1959 р. в зв’язку з будівництвом Кременчуцької ГЕС с. Боровицю перенесено на 2 км. 

Статистичний опис села Боровиця 1814 рік

У селі Боровиця число дворів 251, казенних селян 886 душ. Положення має поблизу річки Дніпра при річці Боровиці поєднаної з річкою Дніпром. У ньому церква дерев’яна в ім’я Різдва Богородиці. Властивість землі під ним сіра, а на орних же полях сіра з поверхнею піднесеною рівною. Жителі переважно займаються хліборобством, а також рибною ловлею для свого продовольства і місцевого продажу, так само мають значні сіножаті і пасовища.

Журнал засідань Чигиринського духовного правління 1839 рік (виписки по с. Боровиця)

Слухали: Села Боровиці священика Базилевича про дозвіл йому повінчати від ставного солдата Бондурка з казенною селянкою Катериною померлого Григорія Качура дочкою, що перебувають у родинних стосунках, наказали так як юродство між цими двома особами стосується шостого ступеня то тому дозволити священику Йосипу Базилевичу повінчати зазначених осіб Тараса Бандурки з Варварою Григорія Качура дочкою, якщо немає інших ніяких або перешкод.

Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона 1890 – 1907 рр.

Боровиця – село, раніше містечко Чигиринського у. Київської губ., розташоване на відстані 22 в. від Чигирина, при Дніпрі, з 3000 жит. Тут знаходяться правосл. церква і сільське училище. За старих часів Б. була містечком і невеликим укріпленим пунктом, що належали до Черкаського староства. У 1677 Юрій Хмельницький з турецьким і татарським військом спалив Б., перебивши всіх його жителів, після чого містечко це увійшло до складу Чигиринського староства. Завдяки близькості Січі Запорізької Б. піддавалася частим нападам розбійників і гайдамаків; в 1751 тут трудився відомий розбійник Мамай. В околицях Б. знаходиться маса курганів.

Лист Чигиринської повітової земської управи 2-му лікарю Чигиринської повітової земської лікарні Заводському Д.К. 17 серпня 1918 рік

За постановою управи від 16 серпня на Вас покладено тимчасове завідування Боровицькою лікарською ділянкою та амбулаторією, а тому уїздна управа просить вас, милостивий пане негайно виїхати в Боровицю і прийняти амбулаторію, а подальші виїзди робити в міру потреби.

Карта