Адміністративно-територіальний поділ
Голов’ятине – cело, центр сільської ради Смілянського району Черкаської області. У ХІХ столітті село Сунковської волості Черкаського повіту Київської губернії.
Голов’ятинській сільській раді підпорядковані села Гуляйгородок і Малий Бузуків.
Cело відноситься до історико-етнографічного регіону Середнє Подніпров’я (Наддніпрянщина).
Історія
Назва села має місцевий географічний термін. Він означає “круглий отвір на поверхні болота”. У переносному значенні – “місце смерті на болоті”, від давньоруського слова “Головль” – “убитий”.
Стародавні гаті біля села, яри свідчать, що здавна в цих лісистих місцях були хутори, які служили притулком від ворога. Поблизу села виявлено городище і могильник бронзового століття, поселення скіфських часів.
Про походження назви села існує кілька переказів. За одним з них ще з давніх часів на невеликій річці оселився козак за прізвиськом Голоп’ятий. Він був бідний, і щоб зберегти взуття, ходив переважно босий. Незабаром річка, біля якої він жив, отримала назву Голоп’ятка, а згодом і поселення, яке утворилося поблизу цієї водної артерії. Спочатку це був хутір Голоп’ята, який згодом трансформувався в Голов’ятине.
Друга версія говорить про те, що нібито в основі початкового топоніма лежить давньоруське дієслово «ловити рибу», «полювати».
Вперше село згадується в письмових джерелах XVI-XVII ст. під назвою Олов’ятин, на польському “Golopiatyn”.
У 1804 р. Іван Неплюєв купив село в графа Самойлова. У 1864 році в селі проживало 986 осіб. Була Успенська церква, побудована ще в 1730 р. У 1858 р. Голов’ятине купив полковник Нейман.
У 1918 р. 750 жителів села виступили проти австро-німецьких окупантів.
У радянський період в селі працював колгосп «Батьківщина», восьмирічна і дві початкові школи, фельдшерсько-акушерський пункт. За мужність, виявлену на фронтах Великої Вітчизняної війни, 92 жителя нагороджені орденами і медалями.
Карти
