Адміністративно-територіальний поділ Дубіївки
Дубіївка – cело, центр сільської ради Черкаського району Черкаської області. У ХІХ столітті село Білозерської волості Черкаського повіту Київської губернії. Село відноситься до історико-етнографічного регіону Середнє Подніпров’я (Наддніпрянщина).
Історія Дубіїки
Про село вперше згадано в описі Черкаського староства за 1622 р., в якому воно назване Дубієвим хутором.
Існує дві легенди про походження хутора. Одна з них стверджує, що назва пішла від прізвища господаря хутора Дубія. Інша – що хутір знаходився посеред дубового гаю, який був неприступною природною фортецею.
Точних підтверджень, що Дубіївка колись була козацьким поселенням немає, але точно відомо: в Білозерській сотні, яка дислокувалася по сусідству і входила до складу Черкаського полку, могло бути багато дубівчан.
Поза будь-яким сумнівом вихідці села брали участь в національно-визвольних повстаннях 1648 -1654 рр. Також Дубіївка була причетною до подій Коліївщини, оскільки, за переказами, місцевий сосновий бір став в 1768 р. притулком для великого гайдамацького загону. У тому ж таки XVIII ст. Дубіївку оминула гірка доля кріпацтва. Цей феномен історики пояснюють тим, що густі дубові ліси були приписані до військових поселень Катеринославської і Херсонської губерній, а їх південно-західна частина під назвою «лісова дача» (пізніше «корабельний гай») була віддана для потреб Чорноморського флоту.
Експлуатація цінного дерева набула такого розповсюдження, що в 1823 р. уряд царської Росії змушений був видати спеціальне положення про черкаські ліси і ввести в них господарське регулювання. З цією метою в Дубіївці був розміщений донський козачий полк. Кінні улани взяли під охорону відведену для розробки частина лісу, після чого туди не могла проникнути ніяка жива душа, окрім лісорубів. На території села військові збудували казенний двір і обнесли його високим парканом.
За свідченням дослідників, багато військових, особливо солдат, які прямували в Дубіївці з військових поселень південних губерній, відбувши 25-річний термін служби, залишалися тут для постійного проживання. Вони отримували від скарбниці до трьох десятин ріллі, заводили сім’ї, вростали в цю землю назавжди.
У 1765 р. в селі з благословення Переяславського єпископа Геврасія побудована дерев’яна Свято-Миколаївська церква. На дубієвській землі їй судилося простояти 150 років – поки не з’явився в селі новий храм з каплицею. Його вік виявився набагато коротшим від церкви попередниці, оскільки припав на епоху суцільного атеїзму, апологети якого перетворили приміщення храму на сільський клуб.
Дубіївські духовні особи відкрили в селі церковно-приходську школу вже у 1862 р. У ній було дві класні кімнати, в одній навчалися учні 1-2 класів, в іншій – 3-го класу.
В буремному XX ст. в Дубіївці, крім церковно-приходської школи, функціонувало і двокласне земське училище, будівництво якого було розпочато в 1906 р. за рахунок громади. Розмістили навчальний заклад на околиці села, де починався Черкаський бір. Училище давало дітям значно ширший обсяг освіти, ніж церковно-приходська школа, зокрема тут крім письма, арифметики і Закону Божого, викладалася історія, географія, природознавство. «Призначений на посаду вчителя Дубіївської школи Василь Іваницький ставиться до своїх обов’язків з великим старанням», – повідомляв повітовому відділенню Київського єпархіального училищної ради в квітні 1904 р. завідувач Дубіївською школою отець Федір. В іншому документі, датованому 1907 роком, йдеться, що школа в Дубіївці – церковна, однокласна, змішана … Далі повідомляється, що в поточному році грошові надходження становили 455 карбованців, їх було в основному отримано від земства, сільських установ, батьків – за навчання дітей, а також у вигляді добровільних пожертвувань. Сільські вчителі тут користувалися дуже високим авторитетом, зокрема завідувач земського училища О.І. Земницький, який приїхав вчителювати в село у1894 рю, священник-законоучитель Л.Д. Левицький, освітня діяльність якого почалася у 1900 р., вчителька К.К. Земницька, яку земство надіслало викладати рукоділля у1899 р. З 1915 р. працювали в Дубіївцях викладачами училища Є.М. Лазарева і Н.С. Дударенко.
Після революційних подій 1917 р. колишня освітня система зазнала докорінних змін. Замість церковнопарафіяльних шкіл, двокласних училищ, ліцеїв і гімназій виникли єдині трудові школи. У Дубіївці тривалий час існувала трудова школа-чотирирічка, де навчалося 130 учнів. На перших порах завідувачем школою був І.Т. Никифоренко. Потім його замінив М.І. Рибаковський.
В «Списках населених місць Київської губернії», виданим в 1900 р. Київським губернським статистичним комітетом, про Дубіївці читаємо, що це село селянське, в якому 529 дворів на 2789 жителів, серед них 1386 чоловіків і 1403 жінки. Основне заняття селян – хліборобство. Селу належало 1739 десятин землі, з яких 42 десятини – церкви, решта – 1 697 селянам.
У селі на цей час була церква, синагога, 14 млинів, кузня, пожежний обоз. Поштовий зв’язок здійснювався через поштову станцію в с. Руська Поляна. Село входило до складу Білогірської волості Черкаського повіту.
За переписом в 1900 р. в урочищі Янківка була ферма «Відрадне», яка належала поміщиці Софії Василівні Леонтьєвій, яка володіла 727 десятинами землі, млином і кузнею. У 1905 р. володіння поміщиці купив колишній морський офіцер Дойбан, який на 600 десятинах землі вирощував пшеницю, жито, гречку, буряк, продаючи це за контрактами, але господарював погано, тому землю розпродав і залишився лише з 40 десятинами. В економії було 12 пар волів, 18 корів, 60 коней, великий на 12 кімнат будинок під бляхою, з куполом над дахом, щоб можна було в будь-яку погоду оглянути поля. Постійних працівників було вісім, сезонних – сотні. Янківська економія існувала до 1910 р., коли будівлі були знищені пожежею.
На початку XX ст. почалося хижацьке знищення лісів. Єврей Лейба в районі урочища «Пошківка» вибудував лісопильний завод. У той же час місцевий любитель садівник П.І. Баранський на своїй півдесятини землі посадив сад, який став окрасою села: були там чудові алеї з яблук і груш, ажурна альтанка, а навесні буйно цвіли пишні півонії. Цей сад зберігся аж до початку війни.
Село очолював сільський староста, який щорічно обирався загальними зборами. Він був наділений значними правами: забезпечував збір податків і всіх видів громадських і державних повинностей, відповідав за громадський порядок, пожежну безпеку села, відав господарськими та грошовими справами, домагався виконання рішень сільського сходу і розпоряджень волосного управління, мав право накладати штрафи і садити в «холодну».
Багато мудрих і знаменитих людей проживало в селі. Але беззаперечним авторитетом користувався священик Петрусевич. Завжди суворий, таким він залишився в пам’яті дубовчан.
У жовтні 1917. р в селі створений первинний осередок «Просвіти». У 1919 р. утворений ревком. Його очолив П.Л. Гириходько, а військовий комісаріат волості – І.П. Тимошенко.
Не встигли відійти від революційних потрясінь, як у 1921 р. почався голод.
Навесні 1924 року в Смілянському райвиконкомі був зареєстрований сільськогосподарський колектив ім. Леніна, який очолив Яків Васильєв. Як значиться в архівах, на 82 їдця доводилося 63.61 десятини землі. 4 лютого 1924 р. райвиконком зареєстрував ще один сільськогосподарський колектив «Виноградник», в якому налічувалося 35.5 десятин землі на 41 їдця.
У 1924 р. в селі діяв сільський дім, де працював драматичний гурток, яким керував І.І. Сидоренко, і співочий – керівником якого був учитель Компаненко. Зростало бажання людей до поліпшення свого побуту і відпочинку, поліпшувалося ставлення до культури.
Ще коли мова йшла про побудову сільського будинку, особливу настирливість виявив С.Л. Чекаленко, комсомольський очільник. Навколо нього згуртувалося багато сільської молоді. Дружно взялися за облаштування в колишньому попівському будинку сельского будинку. У 1936 р. клуб розмістився в новому приміщенні, перебудовному із сільської церкви. Очолив клуб ентузіаст культурно-просвітницької роботи А.П. Коваленко. У клубі була чимала бібліотека з читальним залом. Працювало багато гуртків художньої самодіяльності. Ентузіастами сільської художньої самодіяльності були: А. Скринник, Г. Садова, Г. Слобонюк, Д. Сидоренко, Г. Осташевська, І. Кулинич, С. Шевченко та ін.
Діяльність сільської ради обмежувалася вузьким колом основних справ: контроль за політичною обстановкою в селі, стягнення податків, надання скромних пільг біднякам, постійна гучна політична балаканина.
Головою сільради з 1923 р. по 1930 р. був Н. Д. Приходько. Вирішальним в драматичній долі Дубіївки стало 25 січня 1930 р., коли загальні збори КПС, на яких були присутні 102 члена і 57 осіб з неорганізованої бідноти, прийняли рішення створити в селі ТСОЗи і передати їм худобу і озимі посіви. Сім’ї сільських трудящих, які на своїх 2-3 десятинах вмілою та наполегливою працею вирощували кращі врожаї, були відправлені на Соловки.
Восени 1930 р. почалася суцільна колективізація. У селі діяли спілка загального обробітку землі «Червона Армія» і артіль «Виноградник». Так, на 4 листопада 1931 р. з колгоспу «Виноградник» в рахунок хлібозаготівельних робіт було вивезено 212 ц. хліба, а з Соза «Червона Армія» – 164 ц. Колгосп «Виноградник» отримав премії 135.68 крб. а СОЗ «Червона Армія» – 104,96 крб. Багато жителів села, незадоволені матеріальним становищем, переселялися на Донбас, в Білорусію та Грузію.
Якщо станом на 1.03.1930 р. в селі проживало 4066 жителів, то на 1.01.1932 р. стало 3560 осіб на 810 господарств. Навесні 1932 року в селі була завершена повна колективізація. З 1932 р. діяло одне господарство – колгосп «Червона Армія». Літо 1932 р. виявилося досить посушливим. І всупереч неврожаю, державний план з хлібозабезпечення був виконаний, засіяний озимий клин. Колгоспні комори були порожні. Однак райвиконком зобов’язував голів колгоспу і голів сільських рад здавати хліб. Протягом важкого 1933 року через голод померло 175 осіб. Порівняно з іншими селами, Дубіївка вийшла з голодомору з мінімальними жертвами.
Жителям села пощастило, так як в колгоспі не було приміщень для утримання худоби, і вона не вилучалася у селян. Крім того, в Черкаському борі були розгорнуті лісопромислові бази, де працівникам роздавали хлібні пайки, дехто отримував пайки на залізниці Білозір’я-Ірдинь і шпалорізці. У колгоспі було організовано харчування як для працюючих в полі, так і в дитячих яслах.
Поступово в колгоспі сформувався міцний виробничий колектив. Очолював колгосп П. Д. Приходько. У селі з’явилися перші трактористки – В.М. Цікото, М.Д. Черненко. У 1936 р. перебудована сільська церква на сільський клуб.
Не оминули село і політичні репресії. Зокрема, в 1938 р. розстріляний І. Савицький, а А. Задорожна, О. Залорожна, С. Лимар, священик П. Приходько засуджені в 1937 р. до 10 років каторги, голова сільської ради М. Приходько – 8 років, відправлена в 1938 р. на заслання в Казахстан І. Савицька, а В.І. Лимаренко в 1942 р. посаджений у в’язницю на 10 років військовим трибуналом.
Помітне місце в суспільному житті села займала школа, в якій було 18 класів-комплектів і де на чолі з директором О.М. Козленком 24 вчителі навчали 560 учнів.
У 1940 р. за 4 км від села в лісовому урочищі «Микольське» з’явився ще один навчальний заклад – фабрично-заводське училище, яке готувало майстрів лісорозробки і лісовивозки, де навчалося 80 хлопців віком від 14 до16 років.
З відкриттям ФАП в селі значно поліпшилося медичне обслуговування. Високим авторитетом користувався фельдшер B.C. Богун. Перед війною 1940 року в селі була відкрита ощадна каса та пошта.
10 липня 1955 р. колгосп очолив В.В. Лепетань, який працював на цій посаді майже 40 років. За його керівництва в селі виросла когорта орденоносців: О.М. Штаф нагороджений орденом Леніна, О.П. Тертична – орденами Жовтневої революції та «Знаком пошани», М.В. Романюк – повний кавалер ордена Трудової Слави.
В.В. Лепетань нагороджений орденами Трудового Червоного прапора. «Знаком пошани» та двома медалями «За трудову доблесть». В.В. Лепетаню і О.М. Штафу присвоєне почесне звання заслуженого працівника сільського господарства України. 14 трудівників колгоспу відмічено медалями ВДНГ.
Разом з розвитком економічної сфери в колгоспі розвивалася соціально-культурна. Особливе місце в ній займала школа. У 1951 – 1957 рр. в селі працювали: директором – І.К. Столярук, завучем – А.Л. Улітов. Колишні три випускники 1955 року стали докторами наук: Л.М. Колодний, І.Д. Придибайло і В.М. Дубина. Л.Є. Заколодна отримала вчений ступінь кандидата економічних наук. З 1957 р. школою керував колишній військовий, учитель математики Н. Г. Глібчак, завуч – М.М. Дука.
Навчальний заклад був одним з кращих в районі. Волейбольна і баскетбольна команди, акробатичний гурток, чудовий хоровий колектив учнів – далеко не всі досягнення школи. Досвідчені педагоги О. Г. Возіян, Г.М. Марчевська, Т.В. Литовченко, Є.М. Ворон, Я.М. Коваль, О. І. Сидоренко, Т.Ю. Дсміденко давали міцні знання своїм вихованцям.
На економічній карті Дубіївки деревообробна область – одна з найважливіших, її представляють декілька потужних підприємств.
Той, хто хоч раз побував в Дубіївському краєзнавчому музеї, ніколи не шкодував. Справа в тому, що подібних закладів в нинішніх черкаських селах дуже мало. Рідко де ще доводилося побачити стільки предметів домашнього побуту різних епох, різних знарядь праці, особистих старовинних речей, унікальних фрагментів зброї і військової амуніції, діючих макетів, рідкісних фотознімків. Заснував музей на зламі епох і зібрав основний фонд краєзнавець і ентузіаст музейної справи С.І. Приходько. Доповнив експозицію і зберіг її для нащадків учитель, історик за покликанням, автор книги “На краю лісостепу» А.Д. Улітов, нині музей очолює його внучка З.М. Приходько.
Щеда дубіївська земля дала Україні багатьох працьовитих, талановитих людей. Одним з таких є Шпак Валерій Кирилович, доктор філологічних наук, професор, академік Української академії наук національного прогресу, академік Нью-Йоркської академії наук, завідувач кафедри прикладної лінгвістики Черкаського державного технологічного університету.
Сьогодні серцевиною культурного дозвілля жителів села є Будинок культури, в якому працює багато гуртків, студій, об’єднань за інтересами: жіноче фольклорне об’єднання «Берегиня», літературний театр «Надія», школа юного диктора, танцювальна студія, вокальний дівочий ансамбль «Мрія», жіноче об’єднання «Оріана», спортивні секції, гурток «Чарівний клубочок» та ін. За підтримки районного відділу культури, сільського голови зроблено електричне опалення і відремонтовані приміщення будинку.
Тепло і затишок панують в Дубієвському дошкільному закладі «Дубок». Нині дитячий сад очолює досвідчений педагог І.В. Котенко. Творчий колектив наполегливо працює над впровадженням новітніх технологій занять і відпочинку дітей. У 2007 р. відзначено 50 років з дня заснування дошкільного закладу.
У 1994 р. з ініціативи отця Іоана в селі розпочато будівництво Свято-Миколаївської церкви.
Похилевич Л. І. Сказання про населені місцевості Київської губернії 1864 р.
Дубіївка, село на низинній і лісистій рівнині, між болотом Ірдинь і Дніпром, в 7-ми верстах від села Руської Поляни. Жителів обох статей: православних 1265, римських католиків 10 і євреїв 74. Парафіяльна церква Свято-Миколаївська, 6-го класу, дерев’яна, побудована 1765 року, з благословення єпископа Переяславського Гервасія, землі має указану пропорцію.
Село Дубіївка на картах
