Адміністративно-територіальний поділ села Уляники
Уляники – село, підпорядковане Балико-Щучинській сільській раді Кагарлицького району Київської області. У ХІХ столітті село Гуляники Київського повіту Київської губернії.
Село відноситься до історико-етнографічного регіону Середнє Подніпров’я (Наддніпрянщина).
Історія села Уляники
За переказами назва села походить від слова «гуляти». Дворяни з навколишніх сіл, збираючись на розваги, їхали в Гуляники. Під цією назвою село існувало ще в середині XIX ст. Згодом перша буква зникла з назви і залишилося сучасне – Уляники.
Однак в околицях села поселення існувало ще кілька тисячоліть тому. Про це свідчать розкопки, що проводилися біля села в 2000-2005 рр. експедицією Інституту археології НАН України під керівництвом кандидата історичних наук М.Ю. Віденко. Тут виявлено понад 10 поселень періоду трипільської культури.
На початку XX ст. дяком Потапенко створено пайове товариство, яке в 1906 р побудувало цегляний магазин площею 60 кв. м.
У 1901 р відкрито відділення сільськогосподарського банку – єдина в районі організація кредитного товариства. Відомою окрасою села була Михайлівська церква (зруйнована на початку 1980-х років).
Зі встановленням в селі радянської влади почала працювати початкова школа, яка згодом стала семирічною. Першим директором школи був Ф. Куценко, а потім – Л. П. Орденко.
У 1930 р. в селі був створений колгосп ім. Петровського, першим головою обрано П. Стрембіцького з Ржищева. У той час населення складало близько 1500 жителів, з них 640 стали членами колгоспу. У 1937 – 1941 рр. колгосп очолював А. Третяк.
Першим головою сільської ради в Уляниках був обраний Степан Данилович Плотник.
У голодному 1933 році в селі померло 357 осіб.
Під час Великої Вітчизняної війни на захист Батьківщини з села пішли 175 осіб, загинули на фронті 123 уродженця Уляників. На примусові роботи до Німеччини вивезено 122 жителя села, 14 з них не повернулися. На початку 1943 окупанти розстріляли 11 мирних жителів.
За мужність і героїзм, проявлені в боях на фронтах Великої Вітчизняної війни, 228 жителів нагороджені орденами і медалями.
Після звільнення Уляників поновили ся заняття в школі, але проводилися вони по домівках, оскільки приміщення було зруйновано.
У 1949 р. повністю відновлено семирічну школу. З 1952 р. в селі працює бібліотека, разом з клубом в 1977 р. перейшла в нове спеціально збудоване приміщення. Першим бібліотекарем був П. Г. Рябокляч.
У 1962 р. бібліотеку очолила Л. Стегній. Пропрацювавши на цій посаді 30 років, до 1992 р., вона внесла великий внесок у розвиток бібліотечної справи.
Станом на 2009 р. на території села функціонують клуб, бібліотека, ФАП, відділення Ощадбанку, відділення зв’язку, магазини, ФГ «Нестеренко» і ФГ «Лісового».
Похилевич Л. І. Сказання про населені місцевості Київської губернії 1864 рік
Гуляники село при річці Чучинці в 3-х верстах вище села. Землі у власності – 1750 десятин. Жителів в 92 дворах – 574. У 1740 році в селі було 47 дворів; в 1792 дворів 77, а жителів 470. До початку цього століття Гуляники відносилися до Ржищівського землеволодіння. Сьогодні становить окреме вотчинне землеволодіння Олексія Йосиповича Конопацького.
Церква Михайлівська, дерев’яна, 7-го класу; землі має указану пропорцію; побудована в 1768 році, як свідчить напис на дверях церковних. Попередня церква, як значиться в візитах Канівського деканату за 1740 і 1746 роки, була побудована в 1720 році і до того ж на місці давньої церкви, два куполи були покриті дранню, а дзвіниця – очеретом. На дзвіниці було два девони громадські, а третій капланський Михайла Родеановского, з підписом батька його і матері: Андрія і Параскеви. Перед Родзановським в Гуляниках був священиком Никифор Юзефович, посвячений у Києві в 1709 році митрополитом Іоасафом Краківським. Йому візитатор 1740 року призначив 16 тижнів терміну для інсталяції (затвердження) уніатського митрополита під загрозою в іншому випадку заборони богослужіння і видалення з Гуляників. Цікавий той факт, що священик села Гуляники Юзефович і Родзановський, як записано в візитах, під час володіння маєтком Михайла Щеніовского – судді міського Житомирського (з 1730 по 1746 р.), не звільнялися від оренди (обов’язка купувати горілку у шинкаря), а дяк і паламар відпрацьовували панщину.
Доповнення: Гуляники. Село оточене валами, окопами, має чотири городища, а околиці недавно були вкриті густими лісами. Одне з городищ служить сільським цвинтарем. Поміщиком Конопацьким куплено маєток від Межиївського. Жителі, за переказами, розповідають про давнє привільне життя в цих місцях: пияцтво – в селі Піях, співі в Півцях, бійках в Драчках, і взагалі розгулі – в селі Гуляниках.
* У цьому селищі і в інших, де крім поміщика і його сімейства не живуть римські католики, ми не вважали за потрібне при підрахунку населення, рахувати окремо осіб латинського віросповідання, так як знаходження в даній місцевості цього чужого елементу ми визнаємо випадковим і зумовленим нинішнім законодавством.
