Мале Старосілля

Адміністративно-територіальний поділ

Мале Старосілля – cело, центр сільської ради Смілянського району Черкаської області. У ХІХ столітті село Смілянської волості Черкаського повіту Київської губернії.

Історія

Перші згадки про село датовані 20 січня 1656 року. Цією датою універсалом Богдана Хмельницького дозволено будівництво Виноградського монастиря поблизу Малого Старосілля.

Знахідки поблизу села (наконечники стріл, списів, бронзових пряжок і срібних жіночих прикрас) відносяться до глибокої давнини і за оцінками фахівців мають 2-2,5 тисячі років.

У 1711 р. в селі налічувалося 77 дворів.

У радянський період на території села в 1924 р створено ТСОЗ, в 1929 р – сільськогосподарську артіль, а пізніше – колгосп «Червоний Жовтень». У 1962 р на основі колгоспу організований радгосп.

За проявлену мужність і відвагу в роки другої світової війни 77 жителів села нагороджені орденами і медалями. Ф.Л. Грозний став повним кавалером орденів Слави.

Станом на 2010 р в селі функціонують загальноосвітня школа і дитячий садок.

У 2003 р. прокладено 8,5 км газопроводу середнього тиску.

Завершене будівництво центрального водосховища.

Історія Ірдинського Виноградського Свято-Успенського монастиря

Ірдинські Виноградський Свято-Успенський монастир знаходився на околиці села Мале Старосілля Смілянського району Черкаської області. На сьогоднішній день на його місці знаходиться психоневрологічний диспансер і від самого монастиря не залишилося будівель, але збереглися комплекс печер.

Монастир і печери знаходяться глибоко в лісі, з північного сходу оточені Ірдинськими болотами.

Точна дата заснування монастиря невідома, перша згадка про нього, датується тисяча шістсот двадцять другим роком, але і до цієї дати на цьому ж місці існував монастир. У 1656 р. гетьман Б. Хмельницький видав універсал на будівництво нового монастирського комплексу. Саме в цьому монастирі переховувався і прийняв чернецтво під ім’ям ченця Гедеона син Хмельницького Юрій. В ті часи монастир називався Ірдинсьим Преображенським, він був остаточно зруйнований близько 1709 р., місце це зараз називається монастирищем. Також відомо, що в XVIIІ ст. в монастирських печерах ховалися гайдамаки.

Новий монастир був побудований приблизно на відстані трохи більше 4-х кілометрів від колишнього. Він отримав свою нинішню назву. Розташовувався він в мальовничій місцевості, на горі оточеній пагорбами, порослими густим лісом, на якій до того часу був монастирський виноградний сад. Звідси нинішня назва монастиря. З 1773 року тут збудовано дерев’яну церкву, в ім’я Успіння Божої Матері, яка 1851 року, через старість розібрана, на цьому ж місці збудовано кам’яну церкву. Крім неї в монастирі були ще дві дерев’яні церкви: тепла в ім’я Святителя Миколая, побудована 1782 року і трапезна в ім’я Живоначальної Трійці 1840 року побудови. Монастирські будівлі були всі дерев’яні і складалися з двох великих будинків, п’яти малих або братських келій, братської трапези з кухнею і економічних будівель, потрібних для невеликого монастирського господарства. Основним заняттям монахів було скотарство, землеробство, садівництво і бджільництво.

Першим дослідник цього древнього місця став граф Олексій Бобринський, який в кінці ХІХ ст. склав схему печер, які тягнулися на сотні метрів, однак йому не вдалося дослідити повністю всі тунелі через постійні зсуви грунту. Археологи виявили в печерах підземну церкву.

Після революції 1917 року монастир декілька разів був пограбований. У 1921 році була розібрана Троїцька церква і готель на будматеріали для будівництва школи в селі Теклине. Миколаївська церква також розібрана, з неї була побудована Буда-Орловецька трудова школа.

У 1927 році, в корпусах колишнього монастиря розмістився єдиний в УРСР лепрозорій, який під час війни був спалений німецькими солдатами разом з людьми. Таким чином, на сьогоднішній день тільки печери нагадують про те місце, де колись знаходився монастир.

За розповідями сучасників печери мали три яруси підземель, хоча під час дослідження Бобринського був знайдений тільки один ярус, який складався з підземного храму, трьох келій зі слуховими вікнами і інших приміщень.

На даний момент, достеменно встановити протяжність печер не вдається, так як в 1963 році майже всі підземелля були підірвані. Це було зроблено через інцидент, який стався під час екскурсії на сусідню з Ірдинськими лісами Юрову Гору, коли загубилися двоє дітей. Вони провалилися в підземні ходи і, блукаючи чотири дні під землею, вийшли біля самого монастиря, де їх і знайшли працівники психоневрологічного диспансеру. Дітям надали допомогу, але врятувати їх не вдалося через сильне переохолодження під землею.

Ця історія свідчить про велику протяжність підземних ходів, так як відстань від Юрової Гори, яка знаходиться неподалік міста Сміли до території колишнього монастиря тільки по прямій близько 12 км.

Відеоматеріали

Карти

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *